Службовий роман

У світі щодня відбувається безліч знайомств. І навіть якщо в них однаковий початок, то це зовсім не означає, що вони матимуть й аналогічне закінчення. Адже моя історія розпочалася, здавалось би, доволі просто… Із зустрічі двох поглядів.

Це був мій другий день на новому робочому місці. Він просто зайшов до кабінету за документами і побачив мене за робочим столом. “Оце ж поталанило комусь”, – подумав він, глянувши на мене (про це я дізналася майже рік після цього) і вийшов із кімнати.

Через декілька днів він знову зазирнув до мого кабінету начебто у справі, хоча насправді шукав причини, щоби без сторонніх очей познайомитися. Згодом ми вже пили каву за столиком однієї із львівських кав’ярень і розповідали одне одному про себе…

В нашій організації тільки й було чуток, що про наш службовий роман… Проте час минав… Усупереч порадам, забобонам та пересудам ми таки одружилися. Дарма, що в нас 18 років різниці у віці. Життя кожного із нас докорінно змінилося після цього.

Ми навчилися цінувати кожну мить щастя, радості та спокою. Ми любили прості свята без галасливого святкування в шумних компаніях, а просто вдвох посеред кімнати зі свічками.

За десять років спільного життя у нас зібралася чимала “романтична скринька” – збірка усіх любовних листів та записок, які ми писали одне для одного. Коли шалений ритм життя збивав нас зі свого шляху, пізно ввечері ми відчиняли цю романтичну схованку і все переглядали, неначе перелистували в зворотному керунку свої дні та спогади.

Лише дивлячись на наших дорослих дітей, ми часто ловимо себе на думці – скільки часу вже минуло…нашого спільного… прожитого разом… Та хіба варто сумувати через це? Адже позаду яскраві спогади, попереду – великі здійснення та несподіванки.

Щоразу перед Новим роком ми загадуємо побажання для своєї коханої половинки, яке хочемо здійснити впродовж року і лише через 365 днів чесно звітуємо, чи вдалося нам втілити в життя задумане.

Кожному з нас хочеться продовжити цю романтичну ідилію з ранковою кавою, приємними сюрпризами, букетами квітів без причини та поцілунками на добраніч, із палкими та жаданими обіймати і ночами кохання.

Тому кожен вносить свою часточку почуттів та обов’язків до загального сімейного кола. Часто друзі та колеги дивуються, що, незважаючи на всі життєві клопоти та негаразди, у нас завжди гарний настрій і ми задоволені життям, навіть коли не вистачає часу на відпочинок, гарні покупки та посиденьки у колі товаришів.

На це в нас єдина відповідь – ми просто доповнюємо та вичерпуємо один одного, заряджаємо енергією та даруємо розуміння. Ми неначе живемо у своєму мікросвіті, а всі зовнішні чинники не мають жодного стосунку до наших взаємин, адже “погоду у власному домі” ми щодня створюємо самотужки.

P.S. Після тривалого стажу мого сімейного життя багато моїх співробітників таки визнали, що існують службові романи, які закінчуються звуками вальсу Мендельсона та обручкою на безіменному пальці. Хоча це визнання далося їм дуже важко…

Євгенія Гунько