Для перегляду Флеш-елементів, скачайте будь-ласка флеш плеєр!
Для перегляду Флеш-елементів, скачайте будь-ласка флеш плеєр!
Для перегляду Флеш-елементів, скачайте будь-ласка флеш плеєр!

Архів новин

Реклама

"НАШЕ ВЕСІЛЛЯ" > Історії кохання > Сумна історія про те, до чого доводять мрії

Сумна історія про те, до чого доводять мрії

Вона була особливою, не схожою ні на кого. Знала про це відтоді, як почала усвідомлювати себе. І ще знала, що їй належиться написати неймовірну життєву історію про своє життя.

Щоб, коли люди читатимуть її, сльози лилися ріками, щоб газету, в якій це опублікують, передавали з рук у руки, витинали сторінку і клали під подушку, щоб знову і знову перечитувати. Але для цього в її житті мало бути щось надзвичайне – якась життєва колізія чи пригода, вкрай нещасливе кохання.

І вона з нетерпінням чекала, коли нарешті щось таке почне діятися з нею. Основною невдачею у “Справі всього життя”, на її думку, було те, що народилася в середньостатистичній сім’ї, цілком звичайній. Тато працював шофером і непогано заробляв.

Мама була вчителькою початкових класів. Мама любила тата, тато любив маму, в сім’ї панував мир і спокій. Ніяких тобі сварок із побиттями, жорстокого поводження з дітьми і тваринами, комплексу неповноцінності, привитого з дитячих років.

Не було і брата-хулігана, який міг би вскочити в халепу, і вся сім’я страждала би через це. Дідусь був доброзичливим стареньким, а бабуся – втіленням ласки і ніжності. Жодного тирана в родині й деспота-сусіда. Не можна сказати, що вона не намагалася виправити ситуацію.

Підкидала мамі у стіл мишей і жалілася, що тато не дає собі ради з господарством, порозводив гризунів… А татові пересолювала зупу, перецукровувала чай, ховала дідові окуляри у бабусину скриньку з нитками, а бабці – бабці нічого не чинила, бо дуже вже беззахисною і безпорадною була старенька…. Проте всі зусилля були даремними. Сім’я залишалася міцною і навіть щасливою.

Може, хоч у школі мене не любитимуть – тихенько плекала вона надію. Але чи то однокласники були цілком нормальними й адекватними дітьми, чи то вчителі тактовними і толерантними щодо дітей – ворожих настроїв у колективі просто не існувало.

Усі суперечки розв’язували швидко і цивілізовано, ніхто не ображався на поганий настрій товариша, а навпаки намагалися допомагати друзям у разі потреби. “Ну, й не треба! – обурювалася вона подумки. – Хочете жити звичайним життям – то й живіть собі. А я не буду!” – Я навчатимуся на…. на… тракториста! – заявила одного вечора вона батькам, очікуючи на скандал, докори, плачі або хоча б на манюсіньку сварку з “Дитино, ти собі життя змарнуєш”… – Гм… – сказав тато. – Тракториста, то тракториста.

Підеш в аграрний інститут. Мама тільки усміхнулася: “Виросла донечка, на все має власну думку”. Розлючено подала документи в інститут – очікувала, що не візьмуть – і це буде перша криза в її житті, яка переверне все життя, змусить переоцінити його і повністю змінитися на краще чи на гірше. Зарахували в 14-ту групу. Попереду було іще два літні місяці, щоб подумати. Усі плани зруйновано.

Нічого надзвичайного не сталося. “Що я роблю не так? – запитувала сама себе. – Треба скласти план дій, бо час минає, а результату немає”. “Розпочнеться навчання, я гарно навчатимуся, у мене закохається викладач економіки, а я не кохатиму його, але буду таємно зустрічатися з ним, бо він одружений, а моя порочна натура не може вдовольнитися звичайним традиційним типом стосунків…

Або на першій парі до мене підсяде гарний однокурсник, ми дружитимемо декілька років, потім я завагітнію, він присягатиметься мені в коханні, та насправді зраджуватиме мене з найкращою моєю подругою. Потім я дізнаюся про все, захочу позбавитися дитини, а після нічних жахіть вирішу віддати її у притулок. Сама ж зміню зовнішність, здобуду становище у суспільстві і помщуся йому…

А ще може статися так, що я закохаюся у старшокурсника, ми разом поїдемо за кордон, а він виявиться сутенером, провадитиме бізнес із продажу наших дівчат у борделі. Я зможу втекти від нього і врятувати наших бідних українок, котрі перебувають у неволі…” Навчання розпочалося 1 вересня.

Видався гарний сонячний день. Однокурсники – а було їх багато і всі вродливі – здивувалися, побачивши з-поміж себе дівчисько. “Ич, яка – трактористом хоче бути! Та я б тебе до борщу і вареників відправив – ото наорала б і накультивувала”, – насміхався з неї один нахаба. “Оце мій буде”, – вирішила вона. Зверхній, нахабний, гарний, недосяжний – що може бути кращим об’єктом для нещасливого нерозділеного кохання, оспіваного у літературних творах….

Вона кохає його понад життя, а він не помічає її або насміхається з неї – і зрештою, вона виходить заміж за нелюба й страждає все життя, згадуючи своє єдине справжнє кохання… Як і передбачала, він чемно насміхався з неї впродовж усіх п’яти років навчання, обзивав і рудою, і мишею, і незграбою, і про баняки згадував, до яких вона вправна, а не до трактора…

Вона не раз плакала у гуртожитську подушку, але усміхалася крізь сльози – все правильно, так і має бути. Вона таки закохалася в того упертюха по самі вуха, думає про нього і вдень, і вночі. Ще трішки потерпіти – і можна буде виходити заміж за нелюба… Справжнім розчаруванням і горем для неї став випускний бал. Її кат, її єдине справжнє нерозділене кохання запросив її на танець.

А потім іще на один. А потім іще. І не відпускав від себе увесь вечір. Зовсім не насміхався і не пив нічого алкогольного. А згодом вивів її на вулицю і міцно-міцно поцілував, освідчився в коханні і запитав так невинно-невинно: “Ну що, готуватимеш мені борщі та вареники?” Вона не могла вимовити й слова з несподіванки, подумки вилаялася і сказала: “Так”.

Відтоді минуло багато років. Вона не написала особливої історії свого життя. Від чоловіка чекала всього: зради, насмішок, сварок, – а він, як і її тато, любив дружину, носив на руках і її, і діточок, був зразковим сім’янином і понад усе полюбляв поласувати українськими народними стравами – борщем та варениками.

 

Варвара СЕРАФИМ

Назад