– Вадиме, тобі прийшло смс-повідомлення, – гукнула Єва своєму чоловікові, який після важкого робочого дня приймав ванну. У відповідь панувала тиша. – Вадиме, – Єва почала дратуватися, бо телефон нестерпно нагадував про отриману смс. – Невже не можна вимкнути функцію постійного нагадування?! Вадиме…

Детальніше » СМС-ка

Повернулася додому далеко за північ. Тихо у квартирі, вікна відчинені… Навіть з вулиці – ані звуку. Сусіди не сваряться – поснули після чергово скандалу на тему “Ти ледащо. Не допомагаєш мені”. Втомилася від усього…

Детальніше » Болить, бо самотня

Ірину здивувало те, як охоче свекруха Ольга Іванівна займалася пошуком путівки на відпочинок для невістки з дітьми, як вона завзято збирала та випроводжала їх у дорогу, як клопоталася про те, щоб невістка, нарешті, відпочила від буденних клопотів і оздоровилися внуки… Здавалося б, нічого дивного – турботлива свекруха турбується про свою невістку – якби не один цікавий нюанс…

Детальніше » Донька суперниці

На градуснику мінус один, в душі – мінус двадцять. Охололи всі ограни, оголилися нерви і навіть сил нема для того, аби зронити сльозу. Скупу сльозу, розпачливу сльозу, сльозу від безвиході… Ірина сиділа на бордюрі біля дороги. Недалеко від свого будинку...

Детальніше » Життя сон або пробудження

Люблю приходити до Надії Петрівни, смакувати духмяні пиріжки з сиром. У неї затишно та по-родинному тепло, завжди сонячно, навіть у похмурі дні. У будинку пані Надії пахне старовиною, але не в’їдливо-сирою, що проймає жахом, а такою, що хочеться насолоджуватися до безконечності, вдихати її в себе, розчинятися в ній. Вона мешкає у центрі села, неподалік загальноосвітньої школи, вікна хатини виходять на шкільне подвір’я, де щорічно буяє дитячо-галасливе життя...

Детальніше » Лише любов цвіте один-єдиний раз

Сьогодні особливий день. День пам’яті. Сьогодні день, коли я їду з міста, щоб навідатися на цвинтар, на могилу своєї матері. Сьогодні весна. Березень. Хороша погода. Того дня, коли померла моя мама, було сонячно. І так буває щороку. Щороку вона помирає і щороку в день її смерті світить сонце. Час не загоює мої рани і навіть не стирає пам’ять. Щороку я втрачаю свою маму знову і знову, як і тоді, майже тридцять років тому. Щоразу з новою силою мене огортає розпач і страх. І я їду на її могилу. До неї…

Детальніше » Моя Ребека

Одного разу він зустрів її – Олену – молоду та безтурботну. І закохався у неї, випускницю одинадцятого класу, клявся у вічному коханні, такому, що й смерть не розлучить, обіцяв бути поруч і в біді, і в радості, і в хвилини щастя та безпросвітної печалі.

Детальніше » Найбільше щастя на землі

Коли в дитинстві всі дітки мріяли про братика або сестричку, я сердилася на всіх і насамперед на своїх батьків. Не могла їм пробачити того, що в мене є сестра… І не будь-яка, а сестра-близнючка…

Детальніше » Одне серце на двох…

Сонячні промені купаються у жовтому листі, ледь видимі павутинки літають в повітрі, а об асфальт розбиваються темно-коричневі плоди каштанів. Уже просвічуються гілки дерев, що скинули свою зелень і видно, як блакитне небо стає трішки мутним та нечітким...

Детальніше » Справжня підтримка та любов

Ось уже тринадцятий рік поспіль Світлана брала відпустку в кінці травня і їхала з міста – відпочивати у забуте Богом село, в якому колись народилася і прожила її прабабуся. І не випадково витрачала свою відпустку на початку літа, не випадково ігнорувала поради друзів та колег по роботі, які казали, що Світлана повинна змінити свою традицію та поїхати, наприклад, на море чи в гори, змінити обстановку і не зациклюватися щороку на одному й тому самому...

Детальніше » Схід сонця

Тричі я фантазувала, що вагітна. Так-так, я чітко входила у роль майбутньої мами, що й іноді сама починала вірити у свої фантазії. Піддавалася їм, як мале дівчисько. Звичайні надумані фантазії сприймала за дійсність і вела себе так, як і годиться вагітній жінці...

Детальніше » Фантазія, як життя

Це знайомство відбулося цілком банально: я написав повідомлення усім сусідам із онлайн-забавки, а вона єдина відповіла. “Привіт. Мене звати Варварка. Я люблю каву з молоком і з радістю стану твоїм другом...” – здається, так там було написано…

Детальніше » Мій бойовий товариш

Вона була особливою, не схожою ні на кого. Знала про це відтоді, як почала усвідомлювати себе. І ще знала, що їй належиться написати неймовірну життєву історію про своє життя. Щоб, коли люди читатимуть її, сльози лилися ріками, щоб газету, в якій це опублікують, передавали з рук у руки, витинали сторінку і клали під подушку, щоб знову і знову перечитувати...

Детальніше » Сумна історія про те, до чого доводять мрії

У світі щодня відбувається безліч знайомств. І навіть якщо в них однаковий початок, то це зовсім не означає, що вони матимуть й аналогічне закінчення. Адже моя історія розпочалася, здавалось би, доволі просто… Із зустрічі двох поглядів...

Детальніше » Службовий роман

Дзеркало ось-ось мало впасти. Тонка мотуз­ка, на якій воно висіло, нап'ялась до неможливості, здавалося, вже можна ве­сти відлік на секунди, як раптом (кращого відповід­ника цьому слову ще ніко­му не вдалося придумати) у двері подзвонили...

Детальніше » Дзеркало

Проходила повз нього – беззвучна і безсила. Не могла опустити вії – погляд рвався до нього. Близько, зовсім близько – тільки руку простягни. Але він не для тебе. Він не за тебе. Не до тебе, не той, не твій…

Детальніше » Туфельки на високих підборах

Коли одного літнього ранку Валентин прокинувся від надокучливого стукоту в шибу, з’явилася єдина думка, яка одразу ж виринула в його сонній свідомості: “Мабуть, це крадеться злодій”. Як цей незваний гість міг опинитися на рівні восьмого поверху, та ще й із недосяжної сторони будинку, він не зметикував. Розплющивши очі та звівшись на лікті, чоловік розчаровано зітхнув: “Ворона…”

Детальніше » Ворона